Назва Городище пішла від імені урочища, де в староруську добу знаходилося чотирикутне Городище, тобто поселення міського типу. Тепер це східна околиця села, де є підвищення Високе, що знаходиться у напрямку до Білої Криниці. Там розміщені кургани.
Колись с.Городище поділялось на три частини: Городище-центр, хутір – «Високе» та «Кругле». Цей поділ зберігся і сьогодні.
“Хутір Високе”. Назва пішла від найвищої гори с Городище – «Висока» або «Виська».
На хуторі Високе є багато джерел. Одне з них називають Кам’яна криниця. Вибігає на поверхню з-під пагорбка з каменю. Люди помітили це і назвали саме так. Вода в цій криниці найкраща на всю округу: чиста, холодна, смачна. Від сонця джерело захищають кущі ліщини та осика. Ставок, який є на хуторі, найбільше води отримує з цієї криниці.
Хутір «Кругле» тепер перетворився в село Кругле. Це дійсно друга частина великого села Городище.
Населені пункти, що входять до складу сільської ради – с. Городище, с.Кругле.
Туристичні об’єкти – пам’ятний знак землякам, які загинули у ВВВ , городище давньоруського часу (Х-ХІІІ ст. ) – пам’ятка археології яка знаходиться на церковному подвір’ї, орієнтовна площа – 0,03 га.
Землі Городищенської сільської громади розташувалися на горбистій місцевості, межують із територією міста Рівне,
сіл Біла Криниця, Гориньград, Радиславка, Бармаки, Великий Житин. Відстань від центру Городища до центру Рівного
становить 10 кілометрів, до автотраси Київ-Чоп -- 3 кілометри. З урочища Високе, що на околиці села, бере початок річка Брязкотуха, яка, зливаючись з Білою Криницею, набуває нової назви Кустинка і впадає в Горинь. До місцевих водних ресурсів належить декілька безіменних коротких річок, понад десяток невеликих джерел. Одне з них, розташоване в однойменному урочищі Джерело по вул. Рівненській, широко відоме своїми смаковими якостями жителям села та сусідніх населених пунктів. Ґрунтовий покрив території, що належить сільській раді, становлять сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, вилугувані, сірі лісові і чорноземи реградовані, типові та ін. Це дозволяє місцевим жителям успішно займатися сільським господарством.
Загальна площа населених пунктів Городища та Круглого становить 222,0 га. Вулиць у селах 13, їх протяжність –18,5 км, під твердим покриттям – 8 км
Історія Городища бере початок від світанку людської цивілізації. Заселення території Рівненщини первісними
людьми розпочалося ще за 40 тисяч років до н.е. Мандруючи в пошуках їжі, вони були вдячні нашій землі за її щедроти і красу.
З УІ – ІУ тис. до н.е., коли людина почала вести осілий спосіб життя, наш населений пункт починає своє літочислення. Це підтверджують знайдені під час археологічних розкопок знаряддя праці перших поселенців. Ряд артефактів, знайдених на городищенській землі, знаходяться в експозиціях Національного музею історії України.
Прийнято вважати, що назву Городище село теж могло отримати ще в доісторичні часи, коли для захисту від ворожих вторгнень поселення почали обгороджувати земляними та дерев’яними укріпленнями. За іншою версією село започаткувало назву від язичницького святилища-городища, яке було розташоване на одному з мальовничих місцевих пагорбів.
Першою писемною згадкою про населений пункт став архівний документ дарування в 1468 році Олежику Мтичку (надається) приселка Городище.
Городищенціям завжди була притаманна суспільна активність, стійкість і незламність -- риси, які впродовж історії допомагали відстоювати своє життя і гідність.
Нашим славним предкам не рідко доводилося спішно залишати мирні домівки, повсякденні справи і вирушати на битву з ворогом. Коли наприкінці 1240 р. орда хана Батия пішла навалою на південно-західну Русь, місцеве населення мужньо постало супроти завойовника. Городищенці не мирилися з поневолювачами різних мастей, час від часу піднімалися на повстання, вливалися до загонів Северина Наливайка, Богдана Хмельницького, які вели боротьбу за визволення України на території Волині, об’єднувалися у партизанські загони.
Пізніше, у ХХ ст., серед борців за національне визволення, за соціальну справедливість було чимало городищенців, які стали членами «Просвіти», національно-патріотичних організацій, осередків КПЗУ.
Наші селяни споконвіку займалися сільським господарством і традиційними ремеслами. Поряд з цим, безпосередній стосунок до історії села мала Житинська рафінадна фабрика, споруджена у 1880 році (зараз будівлі виправної установи). У свій час вона була найбільшим підприємством на Рівненщині, тут працювало 1200 чоловік. Навколо фабрики розташовувалося містечко з будинками у декілька поверхів, великим парком, пізніше -- костелом, магазинами, рестораном, школою, шпиталем, військовими частинами.
ХХ століття виявилося для наших земляків, як і для всіх українців, особливо складним і важким, сповненим політичних катаклізмів, воєнних протистоянь, які завдали колосальних матеріальних збитків і непоправних людських втрат.
Населення відчуло весь негатив політичної невизначеності, економічних та соціальних негараздів під час першої світової, громадянської воєн.
У 1941 році Городище накрила чорна хвиля фашистської навали. Чимало селян було мобілізовано до лав Червоної Армії, де вони мужньо захищали свою землю, рятували Європу від коричневої чуми. Багато інших в умовах суворого підпілля героїчно воювали з окупантами за незалежність рідної країни. Нашим односельчанам – бійцям Червоної армії Івану Козаку, Пилипу Чемериці, Михайлу Кадобцю, які розпочали свій бойовий шлях у 1941 році, випала честь звільняти від окупантів місто Рівне.
У післявоєнний час, об’єднавшись у колективні господарства ім. Кірова, «Новий шлях», «Перемога», ім. Комінтерну, жителі сіл Городища, Круглого, хуторів Високого, Скоморох, не шкодуючи сил, піднімали рідний край з руїн. Після ліквідації колгоспів чимало наших земляків продовжили працю у місцевому радгоспі «Ровенський».
Ми з вдячністю бережемо пам’ять про тих, хто заплатив життям за наше мирне сьогодення, пишаємося нашими односельчанами, які винесли на своїх плечах весь тягар війни, національно-визвольних змагань, післявоєнної відбудови країни і зокрема рідного села.
У наш час городищенці стали активними учасниками становлення та розбудови незалежної української держави. Сучасне Городище радує око ошатними будинками, впорядкованими вулицями, охайними закладами громадського користування. Соціально-виробничу інфраструктуру сіл представляють такі об’єкти: аварiйно-рятувальна частина АРЗ СПГУ МНС України в Рiвненськiй областi, виправна колонiя УДДУз ПВП у Рiвненськiй областi (№96), загальноосвітня школа I – III ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, сім закладів торгівлі. Члени громади об’єднані у три релігійні організації: православні двох конфесій та протестантську Євангельських Християн-Баптистистів.
Громада має енергійну сільську раду і працьовиту, щедру талантами громаду. Її гідно представляють кваліфіковані працівники в різних господарських галузях, науковці, митці, письменники, військові. Пишаємося тим, що в нашій школі навчався перший український президент пострадянського періоду Леонід Кравчук.
Працьовиті руки, щедрі серця – ось вони, нетлінні скарби, запорука успіхів і процвітання городищенської громади.